У монографії на широкому фактичному та історіографічному матеріалі досліджено період особливого стану українського суспільства, коли уряд країни лише разом із громадськістю міг захиститись від фашистської агресії, подолати труднощі, що виникли з розгалуженням військових дій. Виокремлено діючі із довоєнного часу суспільно-політичні організації, нові громадські рухи, що виникли за ініціативою як людей, так і влади. Характерно, що йдеться про аспекти суспільної корпоративності-комуністичну відданість радянських організацій, агресивну опозиційність націоналістичних рухів, неоднозначність дій релігійних інституцій, морально-психологічні настрої громадян тощо.

Евристичний потенціал цієї теми з’ясовує мотивації та механізми суспільної організації, самодіяльності, світоглядні орієнтири різних груп і категорій населення, динаміку політичних тенденцій, що виявлялися у різних, нерідко ексклюзивних формах і надзвичайних обставинах. 

Зіставлено домінуючі тенденції у розвитку вітчизняної та зарубіжної історіографії щодо діяльності громадського сектора у ході війни, здійснено спробу визначити найактуальніші тенденції та уроки у дослідженні проблеми.

Розрахована на науковців, політиків, викладачів, студентську молодь та осіб, які цікавляться історією України, бажають скласти власне уявлення про один з найбільш трагічних періодів у XX ст.